БУДНІ НІКОПОЛЬСЬКОГО
ЗАВОДУ ФЕРОСПЛАВІВ 

Гендиректор зама шпетить,
Щоб брав на замітку:
- Встановіть два кулемети
Та зо три зенітки.

Зам собі вставляє слово,
Мовляв, такі факти:
- Наші смертники готові
Вдатись до терактів. 

- Вдарте дзвонами тривогу,
Та бігом – як куля?
Замінуйте геть дорогу
Від Валі – до Юлі.

Будемо лягати трупом,
Братці, не зівайте,
Войовничу “Приватгрупу”
На кілля саджайте!

“Генерал” шолома скинув:
- Які в нас потєрі?
Скоро друзі нам підкинуть
Танки й бетеери.

Сухарі нехай готують –
За кордон поїду,
Може, якось загітую
В поміч алькаїду…

… А тоді хай на руїни 
Інвестори їдуть.


ЧОМУ МАНТІЯ ЧЕРВОНА?

Сидять тато, наче  Будда,
А школярик Льоня:
- Чом то у великих суддів
Мантія червона?

Батько у сорочці драній
Довго вуса смикав:
- Не так видно, як від страму            
Червоніє пика.

ЛИСТ БАБУСІ
ІЗ ДАЛЕКОГО СЕЛА

Здрастуй Юлю! Нас безсоння
І туга діймає,
Як дізнались, що ти, доню,
Грошенят не маєш.

Тож селом тобі зібрали
Мішечок картоплі,
Посилаєм старе сало,
Олійки з коноплі.
Нехай тебе мине трясця,
Як ідеш до каси.
Вибач, не знайшли ковбаски,
Бо чортмає м'яса.

Ні варення й мамалиґи,
Ні сивухи з димом.
Було цукру, наче снігу, -
Побіг за бензином.

Ге, хранцузьке дрантя муля?
Шлем від ветерана,
Що селянство розкуркулив,
Кожанку й нагана.
Олігархам тим подонкам,
Лий за шкуру  сало…
Ще пришлемо тобі, доню,
Галіфе й сандалі.
А наганом бий у вухо -
Буде купа грошей,
Як у фірмера в кожусі
Тих голодних вошей.

Ти ще хлібом, просять люди,
Займись, молодице, -
Олігархи свої зуби
Складуть на полицю.
Нехай дні тебе голублять,
Наше ясне сонце.
Може, тебе скоро куплять
Багаті японці?

Чи запросять папуаси
Завідувать главком,
Ти їм зробиш, доню, м'ясо,
Що й банани гавкнуть.

"Хі-хі-хі" твоє співиче,
А село ж - руїна...
Мов на кутні вже регоче
Ваша Україна.