Б У З И Н А 

Президенту слава! Ой, бузу вчинив:
“ДАІшників” вигнав з кущів бузини.
Нині на дорозі вольниця і рай,
Хочеш їдь тихенько, хочеш – натискай.

З кумом ми до моря чешемо, у Крим,
“Волга”, мов ракета, - тільки в’ється дим.
Ось кафе над шляхом манить серед дня:
- Відпочинем, куме, підкуєм коня!

Даішник не гавкне: п’янице, дихни!
Старшина Пєтрєнко втік із бузини.
Жахнули горілки, дудлили вино…
Кум, немов Шумахер, всівся за кермо.

- Оцей “бублик”, - ікнув, - вигадав мудрець
Є за що триматись, коли п’яний геть.
Кум коня пришпорив та як газоне,
Боже, нашу “Волгу” й чорт не здожене!

Пролетіли села, вискнула свиня…
Кум, немов Шумахер, за кермом куня.

Десь за Гуляйполем, як летіли з гір,
Вдарило, мов громом, нас об осокір.
“Волгу” потрщило, знявся в небо дим,
А колеса прудко покотились в Крим.

Та для нас, нещасних, зупинилась мить:
Кум, немов Шумахер, на сучку висить.
Маслаки побиті і чортма зубів,
Голий – ні сорочки, ні нових штанів.

Кум  рида й волає, згадує фен-шуй
- Старшина Петрєнко, друже, порятуй!
Довго у лікарні рахували дні –
Ми, як вертольоти, збиті на війні.

Кум тепер сміється радісно у сні:
Старшина Петрєнко сниться в бузині.
Президенту слава! На шляхах війна…
Горе, як в Указі, бродить бузина.

   ЧОМ НЕ СПИТЬСЯ
   ОТАМАНОВІ СІРКУ? 

  Першому Президентові незалежноїbr
            України Леонідові Кравчуку 

Над курганом височеньким, в моріжку,
Де волошки, наче небо, сині,
Щось не спиться отаманаові Сірку
Навіть у колисці-домовині. 

Бо земля довкіл – аж загула,
Десь далеко задзвеніла криця.
Вірного джуру він посила:
- Глянь, що за гармидер у столиці? 

Час минув, діждався козака,
Того трясця б’є, як від холери,
Без чобіт і без кобеняка,
Наче втік з турецької галери.

- У столиці, - каже, - колоброд,
Вся вона сплюндрована дощенту,
Обирає гетьмана народ,
По-новому, значить, президента.

Тільки, отомане, - от дива!
Може, нині люди надто вчені:
Півкраїни шапки підкида –
Решта хова дулі у кишені…

В діжки б’ють, мов п’яні ковалі,
Ще й танцюють там якісь повії,
Не валяли гетьмана в землі,
Знать, сердега, враз забронзовіє…

Над могилою не чаєчка ячить –
То недоля в’ється чорним круком,
Над Сірком Вкраїнонька лежить,
Мов холодна, зламана шаблюка.