БОЖИЙ ПРОМИСЕЛ 

  Панів за те там мордували
  І жарили зо всіх боків,
  Що людям льготи не давали
  І ставили їх за скотів…
	Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ.
  
Смола зверху і зі споду –
Чорти гостям раді…
Буш, Шарон і наш “народний”
Молять дати раду.

- Скажи, Боженьку! - врочисто
Буш цілує ризи:
- Коли кляті терористи
З Америки злізуть?

- За сто років скрутять шию –
Зійде миру зірка.
- Я ж до того не дожию!.. –
Буш заплакав гірко.

Шарон м’яко стелить сінце
(Хоче знать “на шару”):
- Коли стануть палестинці
Вівцями в кошарі?

- П’ятсот літ – така планида –
Загримлять у кручу,
Заживуть сини Давида
Знов у райських кущах.

Мов хлоп’я, прем’єр захникав:
“Рай той не побачу!..”,
Тім’я попелом посипав,
Став стіною Плачу.

Тут і наш зігнув колінця,
Руки склав на груди:
- Коли, Боже, українці
Заживуть, як люди?

Заридав Бог аж затрясся,
Сльози – дощ на жито:
- До такого мені щастя,
Мабуть не дожити…

   КОЗАЦЬКА НАУКА 

- Нумо, синку – голубе, повернись,
Ти, бува, у Києві не женивсь?
Вуса у Тараса сторч до брів,
Зустрічає Бульба дорогих синів.

Раптом до Андрія: “Що таке?
Чий то кінь у тебе – “бе-ем-ве”?
- Гарний кінь, папашо, наче птах,
Дав в оренду дядечко-олігарх.

- А що то за штука промовля слова?
Дорожча, ніж в гетьмана булава.
- Ти в натурі, батьку, мов баран, -
Золоту “мобілку” дав дружбан.

У руці Тарасовій – свись нагай:
- На чужеє, синку, вік не  зазіхай!
Це тобі “мобілка” і „бабло”,
“Бе-ем-ве” чужинське – западло.

- А тепер, прояво, лізь на піч,
Завтра на світанку – в путь на Січ.

- Ти ж, Остапе-голубе, руку дай,
І чарчину щедрую наливай,
Знаю душу добру, праведну твою
Не зганбиш старого в шинку і в бою.

Так синів учили жить колись,
Жаль, що запорожці геть перевелись.
Чига синок вигоду чималу –
Завтра продасть батькову булаву.

ПОРОХНЯ

Тато-фермер Петю шпетить,
Без парафії вже Петя.
А було ж таке цабе,
Що уздріне – все гребе.

- Був ти, Петю, піонер,
Нині – корупціонер.
Ні глава, ні депутат –
Помаранчевий вар’ят.

Отак тато Петю шпетив
Та вправляв паском кебету,
Як штанці французькі зняв, -
Посипалась порохня…