ПРИМАЙДАНЕНИЙ
    МИКИТА

Живе в нашому селі П’яничка Микита. Не всі дома – знають всі, Ледар – драна свита. Матері діток своїх Змушують учитись, Бо, мовляв, селу на сміх Будеш, як Микита. Чи у полі йдуть жнива, Чи буряк уродить, Під сільмагом він гуля Язиком молотить. П’є горілку, наче квас, Та варняка сито: - От, настане, друзі, час – Вознесе Микиту! Налетять щасливі дні, Скину свої ланці, Ще лизатимуть мені Чоботи в гнояці. Як у воду зазирнув, Бо якось уранці З “чамайданом” десь гайнув Сам – у помаранчі. Не за ділом чи по харч Потягло в столицю, (А куфайку – помаранч Вкрав на залізниці). Пояснив походу суть Стрічній молодиці: - Як не чарку подадуть То дадуть по пиці. Гай, шумить – гуде Майдан, Як маку народу, І Микита – отаман Хвацько верховодить. Вже як гаркне: “Кучму геть!” – Асфальт западає, З ляку бронзовий Богдан Булаву роняє.

	Страшно кривить п’яний рот,
	Рветься до трибуни,
	Щоби знав його народ
	І вожді, і хуни.

Без майдану вже не жить,
То йому – як п’янка,
Все кричить і верещить
Лужена горлянка.

	Люди добрі, світ здурів!
	Кожен ходить паном.
	Ніби шахт нема, ланів –
	Лиш одні майдани.

Тепер слухає село,
Що велить Микита,
Воно ж терлося мурлом,
Біля ніг еліти.

	Примайданений трубач
	Тиче пальцем в носа:
	- Ростіть тільки помаранч –
	- Нащо ваше просо?       

Виступає він щодня
Та навчає жити:
- Хліб і сало – то дурня,
- Старі пережитки.

	- Де омана ця взалась? -
	Трактористи з лану.
	Цей нам хліба в зуби дасть
	Та ще й примайданить…              

Таке діється на світі,
Все сміття на злеті.
Що, нема у вас Микити?
…То ще поживете.

Назад Вперед